Останнє сходження

Ех ви, коні! Скучили, напевно!
Місячну підкову вечір гне.
В небо задивляєтеся темне,
Може, звідти зірочка мигне.

Ви усе чекаєте на друга,
Що вам хліба дасть із добрих рук
Там минає рік, минає другий,-
Зарівняли й спогади, мов брук.

Але ті безжальні водомети
Били люто, – розгулявся гріх!
Ніби то злетілися комети –
Влаштували шабаш на горі.

Він приїхав хворий, бо легені
В лихоманці вигоріли вщент.
А приніс би коням сіна в жмені,
Побродили б разом під дощем.

Як любив він розповіді діда
Про той прапор, що колись підняв,
Про Сибір, про всі колишні біди, –
Куркулями ж названа рідня.

Це були часи ще повоєнні,
І людьми ще володіла злість.
Більшість справді – бідні і нужденні,
Волі хочеш – «націоналіст».

Вже тоді гібридні були лови,
І для слави виплавлялась мідь.
Витравити гідність до основи –
Україну втримати б в ярмі!

І коли вже трапилась нагода
До Європи рушити гуртом,
Коломия – разом із народом!
Як не ми, то вже ж, одначе, хто?

Все казав:” Якщо не переможемо,
То чи буде ще в країни шанс? ”
І допомагав, як міг, він кожному,
Бо така уже ж його душа.

Так, як дід. Він може. Він зуміє.
За наш прапор і за наш тризуб.
Хто відняти мрію в нас посміє?
До Майдану все везуть, везуть…

А спитають – все у нього добре,
На Майдані ж бойовий тут дух!
Тільки ж куртка на морозі мокра –
Дим і чад, і наступ по льоду!…

…Книги на полиці – мов завмерли,
Говорив про техніку свою:
“Ніби вкотре сходжу на Говерлу,
Коли щось новеньке пізнаю”.

Скільки тих, хто згадує про нього:
“Ким би був я, щоби не Богдан!”
Він раніше вирушив до Бога,
Перш ніж був розстріляний Майдан.

І помчать на полонину коні ,
Гриви буйні, стегон темний блиск.
Діти хліба подадуть з долоні,
Як із татом…як тоді…колись…

Повідомити про помилку