Три кожухи
Ох, жартівник! Навколо смерть, а він не слуха!
“Я на майдані тут ходжу у трьох кожухах!”
А ті кожухи – то броня, то добрий захист,
У Стрийській сотні козаки – усі без страху!
Обличчя зробить він серйозне – й жарт за жартом!
А тут маленькі Фермопіли вже чи Спарта.
А він повернеться, повернеться, чи ж скоро?
І помандрує знов у сині свої гори.
Бо він опора для сестри, людина слова.
Палахкотять тут у діжках гілки соснові.
А він жартує: “Не турбуйтеся, будь ласка,
Бо не налазить вже на мене навіть каска,
Бо з кашоваром на майдані ми сусіди
І ложка, й миска вже готові – жду обіду!”
А вже вночі тут оборонцям не до жартів,
Бо треба вистояти мужньо їм на варті,
І мерзнуть ноги, і хапає аж за вуха,
І забирається мороз під три кожухи.
Димок легенький, понад ватру, синій-синій.
А він пригадує улюблену дрезину.
Чи ж хто догляне кожен гвинтик, кожну гайку?
Злітають іскор над вогнем веселі зграйки.
А тут он кличуть: знову штурм, потрібні люди!
Свистять там кулі, б’ють у голови і груди!
І падають, немов дерева після вітру,
Бо кулі тут летять великого калібру.
І три кожухи не врятують – сипле градом.
І ревно молиться вірян його громада.
Дзвінки із дому, ті слова, що гріють душу.
“Ну що ж поробиш… як не я, то хто? Я мушу…”
І вийти сильними з війни нам стане духу,
Бо добра заповідь для нас – ті три кожухи.
Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка
