Золоте руно

Присвята Сергію Дідичу

Опубліковано в Проза і поезія | Позначено: ,

Золоте руно

Сонце над Дністром застигло сонне,
Сяяло, мов золота руно.
І народ чекав свого Ясона,
Виглядав раз по раз у вікно,

Привезе чи ні? Всі збігли строки,
Він причалив десь в чужих краях.
Бо скувало льодом всі протоки,
Певно, заморозили й моря.

А Ясон – закутаний по очі,
Тут тобі не Греція, не Рим.
На Майдані з друзями щоночі ,
Тут і ціль висока, і екстрим.

Тут і барикади, й катапульта,
Тут свої і Спарта, і Афон.
Він і свій додасть маленький пунктик,
Щоб хитнувся неприступний трон.

Щоб жилось, як слід, його народу,
Щоб майбутнє мали молоді…
Як любив він мандри і природу,
І на рафтинг кликав: «Приїздіть!»

Мріяли… У них були ідеї.
На Дністрі зберуться ще гуртом.
Не було чаклунки в них Медеї –
Був між ними й Беркутом кордон.

Вже зубами всіяно дракона,
Все довкола полум’ям пашить.
Руно золоте, немов ікона,
Над Дніпром, омріяне, висить.

Та спинила шумова граната,
Розірвалась… Хай би це був сон!
І «Арго» повернеться в Карпати, –
Та уже оплаканий Ясон.

Стрільче, Городенки пам’ятають…
Над Дністром у небесах стрижі…
Світить відтепер в карпатськім краї
Руно золоте його душі.

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Google+