Хортиця

Дніпро широкий, плесо… Маркізет
Туманів над човнами у заплавах…
І Хортиця! Нехай хоча б з газет
Дізнаються про ту козацьку славу.

Було всього! Тут, кажуть, Святослав
Колись загинув. А який був воїн!
А скільки між порогів, між заплав
Тут безіменних полягло героїв.

Побачиш це – і серцем прикипів.
Та вольниця козацька має чари.
Немає патріотів, щоб напів.
Зрікались роду тільки яничари.

Писати так, щоби ні трохи лжі!
Бо слово, часом, найвлучніша зброя.
Черкаси, Запоріжжя – де б не жив,
За правду він завжди стояв горою.

За Хортицю! Тож там назавжди Січ!
Хай знають і нащадки про колишнє…
…Була та ніч, та мученицька ніч…
Холодна й темна. Осипались вишні,

І йшла весна, і об каміння Рось
Шуміла, і не міг заснути Корсунь.
Так жити прагне кожна юна брость,
Ще так далеко умирання, осінь…

Ще так багато доброго в житті:
Наука, і “Просвіта”, і газети.
Душа рядки творила золоті –
Високий дух народжує поетів.

Та звірі вже винюхували слід:
Правдиве слово, мабуть, дошкуляє
І сіє страх. Тому біля воріт
Його схопила звиродніла зграя.

Вбирався в шати Виграївський ліс,
А гріх чинився – й ні душі навколо.
І виснув угорі чумацький Віз,
За ним доріжка, наче слід із солі…

Ще будуть весни, зашумить вода,
І світ потоне в багатоголоссі.
Іде вперед країна молода,
І Запоріжжя, і його Надросся.

І Хортиця примножує скарби,
І надихне прийдешні покоління.
А світлий край калини і верби
Складає епос, вічний і нетлінний.

Повідомити про помилку