Богородиця
Він заніс Богородицю в дім
І голубка постукала в шибку.
Ой літа – проминають так швидко,
Ніби кола пливуть по воді.
Може, знала якусь таїну
Та голубка – мов ангел сріблястий.
Хай же в домі оселиться щастя.
Образ сяйвом душі до торкнувсь!
Поспішав, проживав день за два –
Стільки встигнути треба у світі.
Он же хмари жене дужий вітер,
І до сонця зростає трава.
Хоч два імені – доля одна
Та іще й пролягла крізь майдани!
Та щасливим не станеш в кайданах.
Чашу випити – то вже до дна!
Пролітав пір’ям ангельським сніг,
Одне місце було тільки в бусі.
Він втішав її: «Я повернуся!»
Але очі казали: “Ой, ні!”
А на одязі плями руді…
Чом, голубко, сьогодні мовчала,
Чи зарані ти ще попрощалась,
Як він вніс Богородицю в дім?
А для матері ж – завше дитя,
“Ти вважай!” – все йому говорила,
Та літають, у кого є крила,
Жартував: “Скільки того життя!”
Україна – то Всесвіт увесь,
Його мрії, можливості, вектор!
І, напевно, тому “Правий сектор”, –
Зміни хай будуть тут, а не десь.
Від’їжджав, і не клеїлась річ….
На Майдані вже коїлось лихо.
Із майданів один тільки вихід:
Перемога чи темрява, ніч!
Рятував тих, що впали, як міг.
Богородице, дай тільки сили!
Раптом куля зненацька скосила…
Падав пір’ячком ангельським сніг…
Богородиця тулить дитя…
Все здається – ось зайде раптово,
Та з портрета жартує він знову:
“Ех, та скільки ж отого життя!”
Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка
