Небо падає, Устиме, подивися!

Опубліковано в Проза і поезія | Позначено:

Небо падає, Устиме, подивися!

Небо падає, Устиме, подивися!
Вже на сході полум’я багряне,
Горе й смуток по Вкраїні розлилися
І надія наша, наче квітка, в’яне.

Небо падає, Устиме! Звір вже поряд
Лязгає зубами на порозі.
Холодить його кривавий погляд…
Він не спить, він завжди насторозі.

Небо падає, Устиме! Ми самотні…
Ті, хто дупи гріють в кабінетах,
Розв’язали руки путлерській мерзоті,
Зраджуючи тих, хто жив в наметах.

Небо падає, Устиме! Як Наш Отче?
Чи зійде на нас Велична ласка?
Най згадає про лютневі ночі,
Покажи Йому пробиту каску.

Небо падає, Устиме! Потримай-но! –
Як же хочеться відчути запах волі!
Треба діяти рішуче і негайно!-
Та без наших янголів ми кволі.

Ми – безпомічні сторонні перехожі…
Небо падає, Устиме! Допоможеш?…

Автор – Юлія Рудановська.

RelatedPost

Помітили помилку в тексті? Будь ласка, повідомте про це! Просто виділіть фрагмент із помилкою та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Google+