Перша лінія

На Майдані дерева у інеї,
Всіх жене у підземку зима.
Стала перша останньою лінія.
Ліній безліч. Устима – нема.

Навіть небо, здавалось, заплакало,
Хоч і звикле до тисяч розлук.
Він же з школи геройської вдачі,
Жартували: Устим Кармелюк.

Ще не знав він, що хворе суспільство
Часом здавить міцніше, як спрут.
Але прагнув він, юний, до війська,
На героїв рівнявся з-під Крут.

І коли десь затьмариться сонце
Чи дитячий украдено сміх,
Він готовий в рядах миротворців
Стати миттю попереду всіх.

…Листопад засрібливсь першим інеєм.
Грілась молодь довкола багать.
Чорні крила такі несподівані,
Перше хрещення болем і гарт.

Затуляв місяць очі долонями
І від крові студентської млів,
Що текла по бруківці й холонула.
Та невже це на нашій землі?

А як тільки загоїлись рани
(Чаклували над ним лікарі)
Був Устим уже знов на Майдані.
Перша лінія. Тут, на горі.

А вже цілились снайпери всюди,
І вже знали: тут справжня війна.
Десь писали вже вироки судді,
І лякала страшна таїна.

Гнала батька до міста тривога,
І між ними вже – кілька годин.
Але хтось, хто себе мав за Бога,
Ціливсь люто крізь полум’я й дим.

Син втішав: «Не хвилюйся, будь ласка,
Мене куля не візьме, лиха,
Таж у мене чарівна є каска,
Вороги нас бояться нехай!

Перша лінія… Беркут на вежі…
В каски цілять вони й голубі.
Сколихнув пост Устимів мережі:
«Не пускають до раю рабів!»

Повідомити про помилку