Незгасна ватра

Чим ясніше багаття – тим швидше згорає на вітрі,
Розсипає у темряві іскри, освітлює ніч.
Хтось живе безтурботно, а хтось буде завжди на вістрі,
Не шкодує для інших ні слова, ні рук, ані пліч.

Люди різні: хто скиглити жалібно звик без причини,
Хто живе, мов у коконі, де навіть вікон нема.
Люди різні. Із добрими й злими без міри очима,
І душа в когось щира, а в когось – холодна й німа.

У хвилину складну потребують підтримки і віри,
І шукають тоді мудреців, ясновидців, вождів.
Промовляє до нас мудра книга й прадавній папірус,
До Святого Письма припадаємо в горі й нужді.

Коли поруч є люди, які наче ватра, зігріють,
То не страшно в негоду, якщо й без плаща, й без чобіт.
З оптимістом і в темряві можна про сонце помріяти,
І стає навіть чорний яскравим і радісним світ.

І коли між майданами відстань – самі негаразди,
Розчаровані знов припадали, мов до джерела,
Коли щиро ділився усміхнений Рахівський ґазда,
Віддавав людям частку і серця, й вогню, і тепла.

Він казав: “Буде добре!” – і вірили: все буде добре!
Прийдуть зміни – й розквітне держава, мов сад.
Хоч захмарило, темінь, та ген зарум’янився обрій,
І хоч важко іти, та дороги немає назад.

8-а сотня на варті! А тут душать димом і газом!
Хтось дає протигаз, а він каже: “Нехай молодим!”
Переконаний був: вони сильні, коли до кінця будуть разом…
Але нищив легені отруйний задушливий дим…

Оптимізм не згасав. Він розсипав ті іскри вогнисті.
Буде син у житті справедливою стежкою йти.
Він людина проста, але завжди мав помисли чисті,
А багаття згорає, щоб іншим шляхи освітить.

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка