На мосту закоханих

Опубліковано в Проза і поезія | Позначено: ,

На мосту закоханих

До чого доторкнеться, те й росте,
І огірки плетуться аж до неба,
В житті у нього правило просте –
Для всіх прожити – й трошечки для себе.

Тому й земля йому дарує плід,
Бджолу в суцвітті й злив веселий гомін,
Тому й росте, міцніє його рід,
Тому й про нього не згасає спомин.

Там, на мосту закоханих, одна
Така була мотоциклетна каска,
Упали перші,- і вже твердо знав.
Що він не має права на поразку.

А міг же просто жити у селі…
Поніс між люди теплий усміх, віру.
Під небом, ненадовго, на землі.
Буває, настає година звіра.

І він виходить потайки. А там
Дивись, усім покаже хижий оскал,
Якби ж усе звіряче зовсім просто
З життя змогли прибрати, ніби спам.

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка

RelatedPost

Помітили помилку в тексті? Будь ласка, повідомте про це! Просто виділіть фрагмент із помилкою та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Google+