Про тих, хто віддає

У Хорошеві люди хороші,
Тут минають години і дні.
Не піднімеш майдани за гроші,
Бо народ підіймає лиш гнів!

Віддавати – то обраних місія,
В кого в душах живе благодать.
Але душі людей тих найбільше
Від неправди, напевно, болять!

…Двійко хлопчиків, заздрісні очі,
Бо в одного цукерка – й одна!
Але той удає, що не хоче,
Й віддає не вагаючись: “На!”…

На Майдан всі везли, хто що може.
Танцювали – мороз дошкуляв.
Сподівались: народ переможе.
Правда й кривда… невтішна шкала!

Дожилися: добро вже й не в моді,
І вродились “тітушки” якісь…
Що ж це роблять із нашим народом ?
Перекреслено долю навскіс?

Беркут лютий! Ручища – як гирі, –
Вже стривожений дикістю світ!
А навпроти світилися щиро
Добрі очі: “Хорошів – стоїть !”

І вже тут річ не тільки в цукерці,
Тут такі терези непрості!
І любов, що вродилася в серці,
Крізь дими аж світилась густі.

Революція – це не розвага,
Не якась запланована гра.
Ті, хто в серці не має відваги,
Як вовки, – по кутках, по дворах.

Щоб зненацька, отак, серед ночі
Нападати. Там бродить біда.
Він дивився сміливо їм в очі,
Бо й життя для народу віддав.

У Хорошеві люди хороші,
Рівні всі – без еліт і без каст.
Добру душу не купиш за гроші,
Добру душу ніхто не продасть.

Повідомити про помилку