Спинися, мить!
Про таких кажуть: “Жити не вміє!”
Про таких скажуть: “Ет, диваки!”
Неспокійних часів Веремія…
Хліб медійника часом гіркий.
Треба ж бути якраз в епіцентрі,
У світлинах увічнити мить.
Якщо тратити – легко й до цента,
Якщо жити – то поруч з людьми.
Мабуть, з неба його попередили:
Перша рана. Але ж не спинивсь.
Він вирішував чітко і твердо:
Щоб людиною бути – борись!
Не ховають обличчя сміливі,
З неба видно однак кожен гріх.
Балаклави у мирному Києві?
Й він, беззбройний, один проти всіх.
Де взялися ті люди у чорному?
Хто послав їх, злякавшись світлин?
Мить, спинися, бо ти – неповторна.
Куля в спину – той постріл один…
А над Києвом небо зоріє,
Інші ловить дива об’єктив.
Веремія життя. І політ в небеса Веремія…
І махають услід йому Либідь,
Кий,
Щек
і Хорив.
Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка
