Субмарина

Присвята Віктору Швецю

Опубліковано в Проза і поезія | Позначено: ,

Субмарина

Буває, що життя – мов субмарина.
А субмарина – часом півжиття.
Присяде мічман, в спогади порине,
І сторінки легенько шелестять…

Вода – то диво. Є життя в глибинах,
І там закони, течій швидкоплин.
І як спливти, коли втрачаєш сина,
І коли чийсь від кулі гине син?

Таке буває, травма. Нерухомість –
Для сина зводив він просторий дім.
Тому і лихо вже йому відоме,
Коли спливти так важко у воді.

І як спинилось серце Нігояна,-
Прострілив снайпер тіло молоде, –
То рушить субмарина до Майдану;
“Я мушу захищати там дітей!”

Дружина не спиняла: знала: марно,
Бо честь – у серці, не лише в гербах.
Як гірко, що і досі ті безкарні,
Хто сіяв смерть на київських горбах.

Таж не взяла вода! Ті довгі милі,
Які долав колись Північний флот!
Тепер, здається, й чайки сумно квилять,
Бо вкотре обезкровлений народ.

Дзвінок останній. “Все у нього добре” –
Спокійно. Так, як воїн, чоловік.
Безсонна ніч. Лиш зарум’янивсь обрій –
А субмарина відпливла. Навік.

Недавно руки ще тримали весла –
Виборювали першість веслярі.
Підвладні тим рукам усі ремесла,
Знайомі і моря, і русла рік.

І більше небезпек, мабуть, на суші,
Ніж під водою – тут людський закон.
Спрацьовує оте високе “Мушу!”,
Коли горить жертовності вогонь.

Буває, від свого якогось лиха
На берег викидаються кити.
Ми – на землі, і в нас є інший вихід –
Боротися й рушати до мети.

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка

Споріднені сторінки:

Руки ангела Дарувати життя - то не те, що життя відбирати, Взяти вперше на руки і мовити світле "Привіт!" Найсвятіше на світі, напевно, - дитина і мати, Та...
Гімназія Шептицького Дива бувають. І всесильна віра. Нам часто не збагнути в метушні, Що криється яскраве часто в сірому, Що є шляхи небесні та земні. Шептицький ...
Сум Че Гевари На грудях ридав Че Гевара, Стривожений весь Кременчук. Таж Беркут – неначе татари! Ті кадри – аж душу печуть! Несли по Грушевського воїна, Не...
Новітній Вишенський Є Вишня і Судова, і Бенькова, І річка Вишня аж до Сяну плине. І срібну натирає ніч підкову, Що хтось прибив у Бога над дверима. Коріння до...
Хлопець із Фурманки Пташки – і ті летять до рідних гнізд. Отак і він – навідався у лютому. І був якийсь бентежний той приїзд, Вся ж до екранів Фурманка прикута. З...

Помітили помилку в тексті? Будь ласка, повідомте про це! Просто виділіть фрагмент із помилкою та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Google+