Соколята

Так люблять птахів обрані й святі,
І голубів, і соколів, і буслів…
Прекрасний птах, що в синяву злетів…
А тужать як з прощальним криком гуси!

А жайвір, перепілка у траві…
А незрівнянний беркут десь на скелі!
А як виймають душу солов’ї,
Коли весни наповнюється келих!

А трапиться поранене пташа –
Йому несуть. І ті блискучі очі
Немов благають: коли є душа,
Допоможи – й проси тоді, що хочеш:

Чи пісню, чи гніздо біля воріт,
Чи шелест крил, коли, огорне смуток.
Виходжував! І весь пташиний рід
Хотів для нього райдуги нагнути.

А деякі лишалися й жили.
У нього дім – немов готель пташиний.
Недарма кажуть: ми від них пішли,
І Першоптах – то витоки Людини.

У зграї птахів – рівні всі. Закон
Однаковий для всіх, і небо спільне.
А головне – ніяких заборон,
Немає кліток- усі птахи вільні.

Отак би й людям жити, але ж ні!
У кого сила, гроші – в того й право.
Тому й Майдан піднявся у ті дні,
Бо з мрії виріс про нову державу!

Збирався він рішуче! Без вагань:
Де люди разом – там міцніші брами.
Для воїна посильна і вага –
Суперброня – аж десять кілограмів.

Ще й каска металева – чоловік
Був певен: куля вража тут безсила.
Але поцілив снайпер прямо в бік,
Зламала куля сильні, дуже крила.

Його несли у тій важкій броні,
Героя – на щиті з передової
А птахи не змовкали у ті дні –
Так тужили! Він рани їм загоїв,

А хто ж йому загоїть? Не вдалось!
Той біль – то тяжче від бронежилета.
Йому, хоч гірко, впасти довелось,
Він буде жити у пташинім леті,

Рід соколиний – в нього є сини,
Для них він теж виборював свободу.
Ключі тужливі завжди восени,
Ключі щасливі, як весняна врода

Знов розцвітає. В далях голубих
Веселка зійде з Божої палітри.
Розправлять мирні крила голуби…
У вільнім небі. На скрижалях вітру.

Повідомити про помилку