Він був ідеалістом

Опубліковано в Спогади | Позначено: ,

Він був ідеалістом

Спогади про Тараса Слободяна

Зазвичай, батько Тараса Слободяна відмовлявся від інтерв’ю. Пану Ігореві не хотілось зайвий раз сипати сіль на рану. Відправляв до колег, друзів, вчителів, мовляв, хіба можуть батьки бути об’єктивними, тим більше батьки, котрі втратили дитину? «Розкажіть про нього»,— наполягаю. «Школа-дім-уроки-університет-аспірантура. Навчання, самонавчання, кандидатська дисертація. От тільки не захистився. Не встиг»,— відповідає.

Він читав книжки про Другу світову війну, коли його однолітки у «війни» тільки грались. Йому легко давались і математичні, і гуманітарні науки. Бувало, вчителі сварились між собою, вирішуючи, на яку олімпіаду поїде Тарас. Тепер батько планує започаткувати в школі щорічну премію імені Тараса Слободяна — для дітей, які гарно вчаться. Відповідальний, організований, освічений. Тарас закінчив з золотою медаллю загальноосвітню школу № 12, з відзнакою – Тернопільський національний економічний університет (ТНЕУ) .

«На одній з олімпіад він познайомився з дівчинкою. Вони навіть зустрічались. Але потім Тарас вирішив, що йому треба спочатку вивчитись, а потім одружуватись. Я дуже шкодую за тою дівчинкою. Часто бачив її після Тарасового похорону, вона ніби рідна душа»,— говорить батько.

Для матері Тарас був найпершим помічником. «Дружина говорила: «дочок не маю, невісток ще не маю, то помагай, сину, мені прибирати!» І він завжди помагав»,— ділиться пан Ігор. Зважуючи минуле, тепер він задається питанням – можливо, треба було дати сину більше свободи?

Одного разу батько із сином їхали у авто вечірнім Тернополем: «Сину, та не можна бути таким ідеалістом, життя взагалі несправедливе!» Тарас мовчить. Авто зупиняється. Перед тим як вийти, Тарас говорить: «А чому так? Так не має бути!» – і закриває двері…

Одного разу батько із сином їхали у авто вечірнім Тернополем: «Сину, та не можна бути таким ідеалістом, життя взагалі несправедливе!» Тарас мовчить. Авто зупиняється. Перед тим як вийти, Тарас говорить: «А чому так? Так не має бути!» – і закриває двері. Взагалі, відносини батька з сином бути непростими. Але він пишався сином. Пан Ігор згадує, як в харківському науковому збірнику вперше вийшла стаття молодого науковця Тараса Слободяна. «Коли хтось говорив про Тараса, ніби виростали крила», – каже батько.

«А ще Тарас був принциповим в питаннях корупції. Бо нащо дітей змалечку вчать давати хабарі? Пам’ятаю, в університеті мій Тарас кілька разів перездавав залік чи то іспит з предмету, який добре знав, бо категорично відмовлявся платити за нього. Я поважав його за таку позицію. Мабуть, цей ідеалізм його і згубив…» – згадує батько Героя.

До 2009 року Тарас працював методистом на факультеті міжнародного бізнесу та менеджменту ТНЕУ: «При університеті існує військово-патріотичний клуб, і Тарас постійно допомагав організовувати акції та сам брав в них участь. Він користувався авторитетом серед колег і студентів. А ще багато займався науковою роботою і готувався до захисту дисертації»,— згадує Андрій Грицьків, тодішній декан факультету.

Щоб присвятити себе науковій роботі, Тарас звільнився з університету. Однак в серпні 2013-го взяв гроші, документи і поїхав до Києва. «Він був ображений на мене. Ми обоє принципові. Два вольових характери. Я говорив, що він ще не готовий до самостійного життя. А потім у листопаді почався Майдан… Знаючи його характер, він не міг залишитись осторонь тих подій. Востаннє з сином говорила дружина — вітала з днем народження 10 грудня. Щоб зайвий раз його не дратувати і самому не нервувати, я старався менше з ним спілкуватись»,— визнає батько.

Після Тарасового дня народження 10 грудня, пані Марія почала просити чоловіка знайти сина. Ігорю Слободяну повідомили, що телефон Тараса зафіксовано під Києвом – у місті Вишневому. Саме тому батьки не били не сполох. Звістка про смерть сина застала їх зненацька – у суботу, 1 березня 2014 року. «Єдине, що можу сказати, тіло вашого сина знайшли під Сумами. Деталі невідомі», — прозвучали слова тернопільського правоохоронця.

Батько зв’язався з Сумами і перше, про що його попросили, то це похоронити тіло сина в понеділок. Таке прохання насторожило, тому Ігор Слободян повідомив про намір бути присутнім на експертизі. Коли він приїхав в домовлений час, судово-медичну експертизу тіла вже провели. «Мені передавали, що тіло муміфіковане, а я дивлюсь — ні. Питаю про це сумського експерта, а він мені у відповідь: «…понимаете, сухое, хорошо проветриваемое место, тело может сохраниться…».

Ліва рука відсутня, лице викривлене, видно, що помирав в муках… «А це що?»,— питаю, киваючи на руку. «Это звери сгрызли». В експертному висновку потім записали: дата смерті — 1 жовтня 2013-го року (!), причина — «невідомі та неуточнені причини смерті». Коли пан Ігор їхав з Сум до Тернополя, він вже знав, що буде вимагати повторної експертизи.

Тарас Слободян був похоронений 5 березня 2014 року на Микулинецькому кладовищі у Тернополі. Через два дні тіло видобули з могили для повторної експертизи. У місці відсутньої лівої руки і пальця на правій руці експерти знайшли частинки вибухових речовин. Тарас Слободян помер від критичної втрати крові внаслідок вибуху. Експерти встановили, що смерть настала в грудні 2013 року. Точнішу дату визначити не вдалося.

«…Він лежав так, що було видно – тіло вивезли. Це була одна з доріг на Харків. А тоді на Майдані тісно працював харківський «Оплот». Це випадковість, що нам вдалося знайти Тараса. Ми могли б і досі не знати, чи живий він. І якби не було повторної експертизи, події розвивались би зовсім по-іншому. Поки я не з’ясував правди, я не міг заспокоїтись. Чому я так настирливо всього добивався? Хотів хоч чимось загладити свою вину перед сином за те, що може десь не чув, десь не розумів. Можливо, був занадто строгим, можливо, треба було дати йому більше дитинства, а нам хотілось все контролювати… Відверто кажучи, я тільки тепер починаю усвідомлювати, що його немає. Дружина ще й досі говорить про нього, як про живого», – каже батько Тараса.

«Як я відносився до Майдану? Я був шокований. Навіть досі шокований. Я не раз ловив себе на думці, що ми всі спимо, і спимо так, що не в змозі піднятися. Думав, ми так засиділись, засмерділись, що нінащо не здатні. Я глибоко помилявся. І я дуже цьому радий. Радий тому, що молодь може розбудити і старших, і молодших. Я і сам їздив з колегами на Майдан. Там відчувався дух безстрашності. Тараса вже тоді не було в живих, але я цього ще не знав. В моєму робочому кабінеті завжди була увімкнена онлайн-трансляція з Майдану. Та пісня «Пливе кача» чомусь викликала в мене сльози. Я ще не знав, що маю безпосереднє відношення до її слів… Цей рік змінив не тільки мене. Цей рік змінив нас усіх»,— каже батько Героя України.

Зібрала і записала спогади – Христина Пошелюжна
За підтримки громадської ініціативи Євромайдан SOS

Споріднені та схожі сторінки:

Слободян Тарас Ігорович Короткий життєпис Слободян Тарас родом з міста Тернополя. Працював у Тернопільському національному економічному університеті. Був неодружений. Хло...
А хто борець, той здобуває світ... Спогади про Ігоря Костенка Бучач після дощу. Дворічний хлопчик підбігає до невеликої калюжі. Назбирує поряд каміння. Тупає ніжкою по калюжі і засипає...
Мій Майдан: Сергій Мерчук Сергій Мерчук, бунчужний 35-ї сотні Самооборони Майдану "Волинська січ", розповідає про Майдан та про своїх загиблих побратимів – Героїв Небесної Сотн...
Google+