Гімназія Шептицького

Дива бувають. І всесильна віра.
Нам часто не збагнути в метушні,
Що криється яскраве часто в сірому,
Що є шляхи небесні та земні.

Шептицький – граф. Мільйони на рахунках.
Здавалося б, живи для насолод.
Та люди є високого ґатунку:
Вони спочатку дбають про народ.

Закон – для всіх. І сила в Слові Божім! –
Давав десятки різних нам порад.
Якщо в житті людині допоможеш,
То зробиш крок до спільного добра.

За всі дари Господь спита рахунок,
Тож не зганьби спокусами мети.
Для українців єдність – порятунок,
І мову й віру треба берегти!!

Дух панував в гімназії Шептицьких,
Жили там слово мудре і краса.
Тож звідти й учні, наче горді птиці,
Летіли в українські небеса.

Ентузіазм! Але в отця святого
І про закон, і мудрість є слова…
Франківськ і Стрий – готові вже в дорогу,
Щоб кожен жив, не просто існував.

А хлопець був і скромний, і тямущий,
Давалася наука залюбки.
Він на Майдані, в тій народній гущі,
Відчув, які ж ті справжні козаки.

Упертий був. Борець за справедливість, –
Весь університет про нього знав.
І став Майдан для нього – ніби крилас,
Де він боротись молодь закликав.

І з усіма співав, діливсь останнім,
Ішов на штурм, стояв на блок-постах.
Йому також боліло від поранень.
Нестерпний біль – захоплені міста.

Була то юна недалекоглядність,
Він ще не знав: гібридна це війна.
І землі є захоплені й підвладні,
І хто є хто, а спробуй, розпізнай…

А що було в жахливому полоні,
Те тільки здогадатися могли.
Які ж то для безбожників закони?
Хіба ж нам не казав митрополит?

“Ключі до перетворень – в Україні,
У ній самій, – мов чуємо з Небес. –
Обставини бувають дуже сильні,
Проте змінити можемо себе”.

Коли ненависть душі погубила,
Не треба вже нам інших ворогів.
Супроти москвофільства єдність – сила,
У нас є Прапор, є в нас Герб і Гімн.

І юних патріотів не злякати.
Розправи ці – то наш великий гарт.
За волю в нас, мабуть, найвища плата, –
Ми віддали найкраще на вівтар.

Повідомити про помилку