Арбалет

Ми різні: хтось любить естраду, хтось любить балет.
Часи переломні бувають, епохи новацій.
На зміну простенькому луку прийшов арбалет:
То підсумок пошуків, (війн, як не прикро!) і праці.

Життя – безперервне, і знов зеленіє трава,
І успіхи роблять нові винахідники й учні.
У хлопця такий інтерес був – і він змайстрував!
Його арбалет був для нього найкращим і влучним.

Хто ріс сиротою, той знає: життя – це не жарт,
Потрібно багато зусиль, хист до різних ремесел.
І хай будуть грози і шквали – хто витримав гарт,
То вже допливе до кінця, хай би навіть без весел.

Ранкові пробіжки приємні: таж сонце встає!
І воля міцніє: лінивці ще ніжаться в ліжку!
Серйозне обличчя, поглянеш – ну справжній боєць!
І кажуть, що рідко в серйозних буває усмішка.

А серце ж веселе, і в ньому сама доброта,
І воля залізна: від правил не зробить ні кроку.
Тому й шанували його в товариських гуртах,
Бо він був душею, неначе сторукий, стоокий.

Запалював, вів за собою, рушали за ним,
І штанги, і бокс – модно бути здоровим і дужим!
На зиму всі друзі придбали собі ковзани, –
Єднала усіх та проста безкорислива дружба.

Усі на Майдан – він не кине людей у біді,
Як той арбалет: довго цілиться – влучно стріляє.
Здавалось, усе в нього є: і родина, і дім,
Та бути людиною можна у вільному краї!

Щоб правда і право! Щоб гідності знали ціну,
Щоб ми в європейському домі були серед рівних.
Він прагнув лиш миру й краси, ненавидів війну,
З Німеччини, Польщі він рвався скоріш до рідних.

Та лижний шолом – то для куль примітивна броня.
Чекали кийків і не знали, що снайпери всюди.
Він друзів не зрадив і смерть по-геройськими прийняв,
Життям торгували жорстокі невидимі судді.

Сумний арбалет. Таж господар не взяв на Майдан!
Можливо, колись, стане він експонатом музею.
І житиме Ходорів. Прикладом стане Роман,
Як жити і як дорожити землею своєю.

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка