Олександр Небайдужий

«Якби підбирала я, друже,
Якесь тобі інше ім’я,
Мабуть, «Олександр Набайдужий»
Назвала б тоді тебе я», –

Сміялась, раділа дружина,
Що поруч, рука у руці…
Він прапор до ретро-машини
Вчепив – на усі Чернівці!

Тоді ще, в часи помаранчеві
Шукав справедливості меж.
Він був і смиренний неначе,
Та рвалося серце саме.

Його християнська община
Несла людям Божі слова.
Не буде ж байдужа людина,
Коли Майдан кров’ю сплива.

“Він там мусить бути, де важко –
Бо він чоловік, захисник”…
…Майдан весь задимлений “шашками”,
І дощ з водометів рясний.

У нього ж там – жодної зброї,
Лиш Біблію взяв на Майдан.
Ішли всі – як справжні герої,
Де всюди чигала біда.

Поки люди мерзли в наметах,
Щодня будували свій план,
Інтриги плелись в кабінетах, –
Лякав цей мільйонний Майдан!

Ізраїль чи все ж Україна?
Яка в нього місія? Де?
Звітує, напевно, людина
За кожен прожитий свій день.

І він намагався не схибити,
Вслухався у гасла нові…
За нього вже зроблено вибір –
Лишивсь в Україні навік.

Його серед янголів видно –
Ярмулку на небо узяв.
Тоді вже було щось гібридне –
Аж проситься вкотре сльоза.

А зір тільки трохи примружиш,
Де Вічність дописує том,
Промчить Олександр Небайдужий
В ярмулці на ретро-авто.

Повідомити про помилку