Життєва мозаїка

Географія заробітків –
Португалія, Польща, Чехія…
І відходять – прощання свідки –
Поїзди, мов сумні ковчеги.

Але потім колеса весело
Гуркотять! Там комфорт, робота.
І вітрами усі віднесені
До вокзалів, аеропортів.

Українцями світ засіяно,
Хто й коріння пустив, прижився.
Але часто земля омріяна
все ж у тому комфорті сниться.

Прокидаються часто з подивом:
Чужина ж ніби стала домом.
В Україні ми всі – господарі,
А в чужому краю – там хто ми?

Вдома ж – гайда! – там риба ловиться,
Чи до лісу – гриби, як гноми.
У дворі – там рясна шовковиця,
І антонівка – до оскомин.

І футбол – із своїми ж хлопцями,
І поїздки на матчі “Динамо”!
Мов якісь чудернацькі опції
У всесвітній чужій програмі,

Все заплутано. Вибір кожного,
Що у кому перемагає:
Чи бажання життя заможного,
Чи коріння, що нас проймає.

Як зробити, щоб Україною
Всяк, мов раєм земним, пишався?
Щоб себе відчувати людиною?
І ще скільки в нас буде шансів?

…У нього пари немає досі ще,
Хоч багато було симпатій.
Тож приходили бубни з осінню,
А невістку не вів до хати.

Майстрував, не сидів без діла він,
Ще й затіяв ремонт в господі.
Думав: як би отак хотілося
Жити так, як живуть народи.

І коли де гуртом збиралися,
Все про владу, що там, у столиці:
Ми ж Європа, і як так сталося,
Що життя наше так різниться?

Запальний був у тих дискусіях –
Вдача батькова – сотні іскор!
Правду ми захистити мусимо,
Бо народ – це найліпше військо!

На Майдан вирушали сотнями,
Всі: і родичі, і сусіди.
«У вас діти, а я самотній,
Я постою й за вас, поїду».

Мати бідкалася, засмучена,
Що не встигла й перехрестити!
Стане в ряд український мученик,
Бо беззбройного – легко бити.

Був Майдан найскладнішим заліком,
Лікарі тамували подив!
Так хотів ще зробити мозаїки
Із пляшок у своїй господі.

За життя він іще побореться,
Не одна ще чекає справа.
Наш ніколи народ не скориться,
А народ – це і є держава.

Повідомити про помилку