Будівничий

Заплутано. І де насправді зрада?
І маски до облич мов приросли.
Чекаємо, що зробить хтось порядок,
А хтось приходить – і душа болить…

Менталітет чужий чомусь лякає,
Чужих традицій скрізь чортополох.
Якщо вкраїнці й мали хату скраю,
Всіх боронили й билися за двох.

А Україна – це дзвінкі гаївки,
Це щедрування й добра Коляда.
Історія ж – дивізії, криївки,
А потім – знов репресії й біда.

Бо прагнули усі одного – волі,
А кожен бачив свій відмінний шлях.
Тому й стріляли не туди пістолі,
Й комусь росла калина в головах.

Союзників шукали за морями,
Та досвід є трагічних помилок.
Історія у нас – суцільна драма,
Де хтось тримає зведеним курок.

Були в нас Інгігерда й Катерина,
Хилилися до шведів, татарви.
Та часом нам свої ж стріляли в спину,
І множились паркани і рови.

Чи ми судити можемо? Кайданів
Не знаємо ж. Неволя – то біда!
І відчиняли ворогові брами,
Щоб інший ворог спокій людям дав.

Іронія: дід був у самім вирі,
Поранення під Бродами, полон…
А син прожив, здавалося, у мирі,
Й загинув. Мов його і не було…

У центрі міста кулями прошитий.
Не встиг прошепотіли “Отче наш…”
То хто ж наш ворог? Чи поворожити?
Дивізія СС Галичина?

І хто ті судді? Хто напевне знає,
Яка була любові глибина.
У всі часи зрадливих вистачає,
Тоді була гібридна теж війна.

Вони любили Київ, Львів, свободу!!
А головне – любили свій народ.
Майдан – то гнів великого народу,
І не кажіть, що це переворот.

Дід – архітектор, син же – будівельник,
І мала б з рук виродитись краса.
Спізнали за життя вогонь пекельний,
Щоб заслужити вічність в небесах.

Повідомити про помилку