Пластика душі

Минуть роки, розставляться всі коми,
В театрі знов заповниться партер.
Шукатимуть там прізвище знайоме,
Аж ні – давно вже інший режисер.

А як же грав! Такий був майстер сцени,
Були під силу Чехов і Софокл.
Але змінив лаштунки на знамена, –
Ще не пора до визнаних зірок.

На сцені все просте і зрозуміле:
Аби пройнявсь вимогливий глядач.
Там пластика тонка душі і тіла,
Там фейкові розмови, сміх і плач.

Вражає дивовижність перевтілень,
Фрагменти днів, високих почуттів.
На сцені біле завжди таки біле,
А чорним воно стане у житті.

Талант – то, безперечно, все від Бога:
Театр – це теж чистилище душі
І хто обрав собі таку дорогу,
Завжди у гри і правди на межі.

Його любили. Він писав етюди,
А ще відважний, сильний скелелаз.
Життя – також вистава, тільки люди
Зіграти можуть раз, єдиний раз.

Те “Воскресіння”! Перший фільм – то свято,
Хіба ж забудеш роль таку свою?
Тоді не знав він, граючи солдата,
Що сам впаде в нерівному бою.

Сказати можна словом, можна – тілом.
Таких, як він, збирає Голлівуд.
У пластиці про те, що наболіло…
Була вистава “Як тебе зовуть?”

Він – скаут-рейнджер, скіф, для порятунку
Готовий був пройти найважчий тест.
Волинська сотня йшла без обладунків –
Їх ще для них не викував Гефест.

І шестеро упали – добрих друзів,
Неначе в пеклі – дим у пащах ватр.
І плакав Аполлон, ридали музи,
А на горі сивів старий театр.

Можливо, їх зіграють у виставах,
І серед Сотні ці, волинські, шість,
Хай не на сцені, та здобув він славу,
Бо мав високу пластику душі.

Повідомити про помилку