Від Золотих воріт

Буває, що проляже шлях терновий
Від Золотих воріт до райських брам…
Над Оболонню барви світанкові
І береги – відкриті всім вітрам.

Наш мирний Київ з квітами каштанів,
Де зграйками злітають голуби.
Тепер то “Каравани”, то Ашани”
Рясніють уздовж вулиць, як гриби.

Здавалось, зла немає на цих схилах,
Де пролунало тисячі молитв.
Та кров гаряча закипіла в жилах,
Коли студентів Беркутом змели.

Невже таке у нашім добрім краї?
У нас же інші звичаї й мораль…
І того дня не вилетіли зграї,
І сонце заховало пектораль.

І як йому, та він же охоронець?
У нього ж за плечима Карабах!
Там всі свої, від кореня до крони,
Хто вже із себе витравив раба.

Вже лихо наставляло йому пастку,
Та врятував тоді бронежилет.
Мов дон-кіхоти, в будівельних касках,
Ішли – й не знали, що ідуть на смерть…

Вітають ранки Оболонь столичну,
І люди: хто до храму, хто по крам…
Буває, що дорога – ціла вічність
Від Золотих воріт до Райських брам.

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка