Дірочки на стіні

Серце бачить далі, аніж очі…
Матір щось тривожило в ті дні.
Сон лихий наснився серед ночі:
Дірочки у хаті на стіні.

А вона втішала: «Це не лихо!»…
Та тяжка у снайпера рука –
На планеті стало тихо-тихо,
Й зупинилось серце юнака.

Сколихне обурення мережі,
Інтернет зірветься, як вулкан! –
Влада переходить всякі межі,
На Майдан рушаймо! На Майдан!

Ранок. Холод. Дим. Згорілі шини.
І соборів калатання-дзвін!
Мабуть, це життя і є вершина –
Захистити гідність поколінь.

Чорними від кіптяви руками
Друг найліпший сльози утирав.
– За твоїми, друже мій, статтями
Вже навчати молодь в нас пора!

Сотні сторінок енциклопедій,
Сотні ненаписаних ще книг.
Певно, географію на Небі,
Ти довчиш, коли вже тут не встиг.

І без тебе гратимуть «Карпати»,
І в Луганську буде, може, матч…
З чужини летіла бідна мати,
Щоб вплести свій біль у спільний плач.

Досі ще не вірить, виглядає.
Все їй син ввижається в вікні.
Та ніхто тепер не залатає
Дірочки у серці й на стіні.

Повідомити про помилку