Мотоцикл із крилами

Певно, в історії є і періоди, й цикли,
Злети й падіння – і цінний, мабуть, кожен пласт.
Хлопцеві що? Він собі майстрував мотоцикла,
Прапор пошив і його приладнав до сідла.

І навперейми із вітром – а прапор за спиною
Жовто-блакитними крилами ніби ставав.
Так би й проїхав всією, мабуть, Україною,
Через усміхнені села й поважні міста…

…Скульптор творив із любов’ю, народу святині
Прагнув увічнити – й місто немов ожило.
Там і збирались усі – і на кожній світлині
Диво химерних сплетінь, його світло й тепло.

Віра, Надія й Любов -там калинові грона,
Крила лелечі і ткані льняні рушники.
Сили землі і небес – то для всіх оборона.
Від всюдисущого зла, від лихої руки.

Захвилювався Хмельницький – для крил треба волі,
Скинули ідолів – що ж це – укотре в ярмо?
“Віра, Надія, Любов – наше праведне коло,
Тож розірвати нікому його не дамо!”

Наші майдани – то сила, то дух особливий,
Дивне єднання, енергія тисяч людей.
Хай європейське майбутнє будує щасливе
Вже покоління нове, підросло, молоде!

Все тут було: і вимоги, і довгі дебати,
І ультиматуми, і «коридори ганьби».
Як це в беззбройних людей – із вікна, з автомата?
В небо сполохані звіром знялись голуби!

Дівчину хлопець собою закрив – прощавай, мотоцикле!
Захисником має бути завжди чоловік.
Вимір історії. Там є періоди й цикли.
А чоловікові …двадцять один усього тільки рік!

Змах рушників – нерозривне у вічності коло.
Стань берегинею, дівчинко, довго живи!
Душі людські так міцніють, гартуються болем.
Знову весна, вгору пнуться листочки трави.

В імені криється сила богині Деметри,
А вже без неї, мабуть, не було б і весни.
Складений ним мотоцикл ще нові кілометри,
Може, колись подолає. Рушаймо за ним!

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка