Нової України благовісник

Не мостять птахи гнізд на чужині…
У них же ні домівки, ані збіжжя
І вирушили, двоє, до рідні,
В козацький добрий край, до Запоріжжя.

Не знали, як складеться в них життя,
Зв’язок з УПА – то вже немов печатка,
Була “десятирічка” непроста,
Тепер, з любов’ю, все почнуть спочатку.

Ті шістдесяті…злидні і жура,
От син у них – ото насправді свято,
Та мусили його (це ж не з добра!)
На «трохи» відвезти до інтернату,

Все ж доля за терпіння воздає,
Став сам собі – надія і підмога.
Казав він часто: все у нього є,
Бо в ті лихі часи не мав нічого.

І, мабуть, від батьків у спадок син
Дістав жагу до волі – то у генах!
Хто раз хоч докопався до глибин,
То збереже назавжди сокровенне.

Він все робив отак, щоб на віки,
Бо що не українець – то господар.
А про Майдан почув – то залюбки
Одразу приєднався до народу.

Стрибай-но, Урмо, їдемо, скоріш!
Чотирилапі теж борці бувають.
Бо гідність не купити нам за гріш –
Якщо розгубиш – то не позбираєш!

Щасливий був – відстоює права!
Отут, у гущі, де народу сила.
Та вже без нього виросте трава –
Беззбройного, враз кулею скосило…

Спурхнули мрії – сіли на гілля.
Вони ще заспівають гарну пісню.
І буде промінь сяяти здаля –
Нової України благовісник.

Повідомити про помилку