Шостий з Гуриків
Снігу плавились кучугури,
Дим їдкий гриз холодні стіни.
Сходив в небо вже шостий Гурик,
Що боровся за Україну.
А на нього моря чекали,
А не щупальця водометів.
Навігація і штурвали,
Небо в зорях з хвостом комети.
Та шторми виростали з штурмів,
Аж тремтіла благенька сцена.
Ніч писала свої ноктюрни,
Перевершуючи Шопена.
В хлопця якось усе – екстерном:
Танці, плавання, психологія.
Та плелися вінки із терну,
Приготовлені в чорнім логові.
«Я, родина і Батьківщина», –
Три карпатські шпилі на грудях.
«Щоби добре жилось людині,
Ще й двигун у нас вічний буде!».
«Завдамо тому Беркуту перцю,
Увесь світ на сьогодні з нами!»
Та …завмерло лунке джерельце
Під мальованими шпилями.
Стільки відчаю… Стільки болю…
Шостий з Гуриків – шкереберть…
Запис «Зараз або ніколи…
На Грушевського всі… На смерть…»
Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка
