Мрійниця з села

В наметі тепло. Квітнуть рушники.
Чай з липи пахне, пахне рута-м’ята.
Ну, чим тобі не та селянська хата,
В якій дитинство гралось залюбки?

Тендітна Оля, мрійниця з села,
На Інститутській зводить барикади,
Щоб захистити націю від зради,
Від підлості тиранів і від зла.

Температура. Тіло у вогні.
Причина: рана на руці й морози.
Під темні вії заховала сльози.
– В шпиталь, Олюнько! Треба конче!
– Ні!

Бруківку носить. Хлопцям подає.
Рука вже синя, зранена, розпухла.
Бодай би та сволота вже оглухла!
…Тікає сила. Снайпер в спину б’є.

Хірург старий таких не бачив ран.
Зима, а друзі носять Олі квіти.
– Ти мусиш врятуватися і жити.
З тобою разом, Олю, ми – Майдан.

…Тендітне, горде, лагідне дівча
Лежить у переповненій палаті,
Немов Ісус – син Бога на розп’ятті –
Поволі гасне, гасне, як свіча.

Вже побратимів не гукне на чай
З шипшини, бузини, а ще й з рум’янку.
Вдягнула у любистках вишиванку
І попливла у Всесвіт:
– Прощавай!

Пішло дівча веселе за межу,
Затиснувши страшну пекучу рану,
Яскраве, ніжне сонечко Майдану:
– Боріться, хлопці! Я допоможу!

Автор – Неля Кінзерська