Дівча з Майдану

По білому снігу пішли на барикади
Красиві, ясноокі, надії повні вщерть.
Пліч-о-пліч стали всі. Боялись тільки зради,
Бо зрада товариства страшніша, аніж смерть.

Ховалась снайперня. Сичали кулі: тю-гу!
Вогонь, вогонь під небо! Майдан горить, як сад.
Господь побачив сам це пекло, цю наругу,
Мене і побратимів покликав в небеса.

Вже юності пора усміхнена не снилась.
Лиш слово, що мені, прощаючись, сказав.
Я не прийду в той дім, де назавжди лишилась
Матусина надія і батькова сльоза.

Як жаль, що більше я на друзів не погляну,
Не пригощу в наметі їх чаєм залюбки.
Я в душу заберу усі пісні Майдану,
Їх простелю у небі, неначе рушники.

Автор – Неля Кінзерська