Тінь ангела

Буває, ангели живуть поміж людей.
Вони вселяються у тихих, непримітних.
Ніхто не здогадається про те,
Що крила часом світяться блакитні.

Що небо й простір – то найліпший дім,
Що їм не треба отого “публічність”.
Їм лиш би усміх бачити, й тоді
Вони щасливі в просторі космічнім.

У ній жив ангел. Справді, тиха тінь
Під віями. Поглянеш – мов камея.
Були і серце, й руки золоті,
То те, то те просили люди в неї.

Комусь сполоти грядку чи, бува,
Худобу пасти – не відмовить, прийде.
А нагорода – приязні слова.
І тільки не могла стерпіти кривди.

Не треба марнославства. Між людьми
Щоденна тиха радісна робота.
У матері лишилося їх три,
Цієї ж доньки – лиш єдине фото.

Який Майдан? – казали їй усі, –
Борня – то зовсім не жіноче діло.
А їй з людьми б ділити хліб і сіль,
І крила ворухнулись: нумо, сміло!

Вона з жінок у сотні лиш одна,
Майдан для неї – то душі потреба.
Із ангелом вони і тут рідня –
Для побратимів прихиляли небо.

Вона борцям заварювала чай,
Там, на Майдані, всім була робота.
Тепло цього худенького плеча
Всі відчували, не спитавши “Хто ти?”

Чи ангел задививсь куди в ту мить?
Поранила вона об камінь руку.
Та ніколи було серед зими –
Вона терпіла ту щоденну муку.

Який вогонь палив її, горів!
Всіх дивувала витримка залізна.
Звернулися – але вже лікарі,
Розводили руками: надто пізно,

І сумував важкий соборний дзвін,
І калатав, дзвонив тоді найдужче.
Вона жива, бо ангела є тінь,
Бо ангели ж, насправді, невмирущі!

Повідомити про помилку