У кожного свій час проснутись

Опубліковано в Проза і поезія | Позначено: ,

У кожного свій час проснутись

Як добре прокидатися удосвіта,
Як оживають звуки… І встає
Спроквола сонце, і ласкавим лоскотом
Пробуджує і ніжність роздає…

Діди любили землю. Чи ж це гріх?
І як-таки, онуки щоб забули?
Давно діди у Вічності, вгорі,
За ту любов їм – Соловки та кулі.

Земля – то друга мати, та вона
Втрапляла все у пазури шуліки.
Хотіли миру, та лиха війна
Косила без розбору і без ліку.

Тепер он сіє внук. Ростки – живі.
Хоч побували в льодяних лещатах.
Для хлібороба – неповторний світ!
Не знав, що доведеться захищати,

Коли стогнали стебла з-під коліс,
Бо для розваги нелюди пихаті
Тим полем оксамитовим навскіс
Помчали з реготом. Він мчав від хати

І клявся, що віднині – вороги
Для нього ті, хто не шанує права!
“Це рідний край, і він нам дорогий,
Ми – це народ, і наша це держава!”

Ми ж до Європи – став душити спрут,
І тут уже не всидиш на дивані!
“У мене діти – і тому я тут!” –
Стояв він поміж тисяч на Майдані!

А дим до неба! Все довкіль горить!
Час гідності і слави, а не смути…
“Всі люди різні, – часто говорив, –
У кожного свій час, аби проснутись!”

Поранених із лінії вогню
Він рятував, як воїн. Без істерик,
Як навесні колись озимину.
А снайпер вже націлився в артерію…

Він сіяв хліб – та той без нього зріс!
І поле виглядало – все в надії!
Він – як той колос! Його зерна скрізь!
Здається, він добром весь світ засіяв!

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка

RelatedPost

Помітили помилку в тексті? Будь ласка, повідомте про це! Просто виділіть фрагмент із помилкою та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Google+