Самотній папуга

Папуга сумував – чекав на друга,
Який підійде і подасть зерна.
А на Майдані – там таки напруга,
І справжня, не намислена борня.

І пес в куточку – щось його тривожить,
Безмовні рибки – й ті на дно лягли
Бунтівники – вони душею схожі,
Що всидіти удома не змогли.

Папуга – то дарунок для дружини,
На День закоханих …за тиждень до біди.
А сам пішов на бій, мов одержимий,
Де вже беззбройні падали ряди.

Та стрічечка з майдану – тепла згадка,
Поїздка перша душу пропекла.
Хотілося і права, і порядку,
А для людей – достатку і тепла.

Змінити світ! Шуміла кров у жилах,
Він штанги піднімав – під силу все!
Дивилися довірливо шиншили:
Авжеж, він щось смачненьке принесе!

Та й гордість олімпійського резерву
Вражає куля, бо вона сліпа.
Фатальний день. І крила розпростерли
Сто ангелів – а він усе ж упав.

За мить урвались сподіванки, плани –
Напишуть сотні спогадів, есе.
Та син Героя, молодий Пасхалін,
Ту стрічечку крізь роки пронесе.

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка