Будівничий Золотого століття

Опубліковано в Проза і поезія | Позначено: ,

Будівничий Золотого століття

Присвята Богдану Сольчанику

Усміхненим відчиняться всі двері,
Навіть коли десь ключник задрімав.
Дослідження складних доріг імперій,
Історії, де різні імена, –

Це ж так бентежить, кличе знов до книги,
Де особливий дух бібліотек.
В історії завжди була інтрига,
Тому й кортить дізнатися про те.

Усміхненому, мабуть, зовсім просто
Сказати “Добрий день!” чи підійти,
Товаришів закликати у гості, –
Всі десь перетинаються світи.

А що б сказав Перікл? Стратег держави,
У нього сила витримки яка!
Його із глузуванням проводжали,
А він їм присилав провідника

Із ліхтарем, – щоб провести додому,
Отак добро перемагає зло.
А усмішка долає всі кордони,
Вона – як рятівне міцне весло!

Тисячоліть між ними пил іржавий,
потужні інформації пласти,
Про рідний Львів, і Київ, і Варшаву…
Як ті ліси густі перебрести?

І як збагнути велич і гординю,
Ідеї від Перікла до Бурдьє?
Безмежний простір – молодій людині
Коли жага до знань у неї є.

Запало в душу: Лєшек Кулаковський,
Його духовність, світло і мета…
Все легко ніби: дружба і знайомства –
Й повага, хоч і юні ще літа.

Світ – без насилля! Мирні хай протести
Напишуть нам історію нову.
Дві тисячі четвертий… Став він тестом,
Хто – за народ, а хто – за булаву.

Тоді, ще юні, стали враз дорослі,
Складали плани у своїй “Порі”.
Їм так потрібен європейський простір,
І тут, мабуть, підтримав би Перікл.

Навколо його усміху юрмились,
А хлопець все ідеями горів.
Щоб молодим історія відкрилась,
Він школу заснував в монастирі.

А ті мандрівки на велосипедах:
Холодний Яр, де жебонить струмок!
Свобода духу – то високе кредо!
Не будеш вільним, як не зробиш крок.

Коли ж дізнався про лиху розправу,
Зібрався миттю – люди ж піднялись!
До Києва він рушив із Варшави, –
Допише дисертацію колись!

Хіба ж його, рішучого, зупиниш?
А на Майдані вже лютує смерч.
Казав: якщо судилося загинути,
То за Вкраїну – не найгірша смерть!

Усміхнені нікуди не зникають!
Як добра книга, як церковний дзвін
У віршах і у мандрах рідним краєм,
У школі монастирській – всюди він.

Його усмішка досі людям світить –
Хоч і така зламалась добра віть.
Ще буде Золоте у нас століття –
Перікл позаздрить. І позаздрить світ!

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка

Споріднені та схожі сторінки:

Очі твої – судді Присвята Михайлу Жизневському У нього ще не виросли і вуса. Ще зовсім хлопчик – світлий, білолиций… Пробач нас, друже, юний білорусе, За наглу ...
Єдина роль Присвята Сергію Нігояну Колись були б гучні овації, І сцена, й квіти, і гастролі. Та не дописано абзацу Найпершої складної ролі. Як пролунав ...
На мосту закоханих Присвята Анатолію Корнееву До чого доторкнеться, те й росте, І огірки плетуться аж до неба, В житті у нього правило просте - Для всіх прожити ...
Нащадок кошового Присвята Андрію Саєнку Нащадки кошового отамана Не осоромлять Україну й Січ, Коли ж держава – мов суцільна рана, Уся із боротьби і протиріч. ...
Сум Че Гевари Присвята Ігорю Сердюку На грудях ридав Че Гевара, Стривожений весь Кременчук. Таж Беркут – неначе татари! Ті кадри – аж душу печуть! Несли по...

Помітили помилку в тексті? Будь ласка, повідомте про це! Просто виділіть фрагмент із помилкою та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Google+