Будівничий Золотого століття

Опубліковано в Проза і поезія | Позначено: ,

Будівничий Золотого століття

Усміхненим відчиняться всі двері,
Навіть коли десь ключник задрімав.
Дослідження складних доріг імперій,
Історії, де різні імена, –

Це ж так бентежить, кличе знов до книги,
Де особливий дух бібліотек.
В історії завжди була інтрига,
Тому й кортить дізнатися про те.

Усміхненому, мабуть, зовсім просто
Сказати “Добрий день!” чи підійти,
Товаришів закликати у гості, –
Всі десь перетинаються світи.

А що б сказав Перікл? Стратег держави,
У нього сила витримки яка!
Його із глузуванням проводжали,
А він їм присилав провідника

Із ліхтарем, – щоб провести додому,
Отак добро перемагає зло.
А усмішка долає всі кордони,
Вона – як рятівне міцне весло!

Тисячоліть між ними пил іржавий,
потужні інформації пласти,
Про рідний Львів, і Київ, і Варшаву…
Як ті ліси густі перебрести?

І як збагнути велич і гординю,
Ідеї від Перікла до Бурдьє?
Безмежний простір – молодій людині
Коли жага до знань у неї є.

Запало в душу: Лєшек Кулаковський,
Його духовність, світло і мета…
Все легко ніби: дружба і знайомства –
Й повага, хоч і юні ще літа.

Світ – без насилля! Мирні хай протести
Напишуть нам історію нову.
Дві тисячі четвертий… Став він тестом,
Хто – за народ, а хто – за булаву.

Тоді, ще юні, стали враз дорослі,
Складали плани у своїй “Порі”.
Їм так потрібен європейський простір,
І тут, мабуть, підтримав би Перікл.

Навколо його усміху юрмились,
А хлопець все ідеями горів.
Щоб молодим історія відкрилась,
Він школу заснував в монастирі.

А ті мандрівки на велосипедах:
Холодний Яр, де жебонить струмок!
Свобода духу – то високе кредо!
Не будеш вільним, як не зробиш крок.

Коли ж дізнався про лиху розправу,
Зібрався миттю – люди ж піднялись!
До Києва він рушив із Варшави, –
Допише дисертацію колись!

Хіба ж його, рішучого, зупиниш?
А на Майдані вже лютує смерч.
Казав: якщо судилося загинути,
То за Вкраїну – не найгірша смерть!

Усміхнені нікуди не зникають!
Як добра книга, як церковний дзвін
У віршах і у мандрах рідним краєм,
У школі монастирській – всюди він.

Його усмішка досі людям світить –
Хоч і така зламалась добра віть.
Ще буде Золоте у нас століття –
Перікл позаздрить. І позаздрить світ!

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка

Споріднені сторінки:

Хресна дорога Хресна дорога, дорога хресна, Мати читала, і плакав хлопчик. Все перепитував: "Чи ж воскресне? Ти ж порятуй свого Сина, Отче!" Так йому гірко...
Хлопець із Фурманки Пташки – і ті летять до рідних гнізд. Отак і він – навідався у лютому. І був якийсь бентежний той приїзд, Вся ж до екранів Фурманка прикута. З...
Відгомін Трої Немає в Україні в нас вулканів, У нас і землетрус - то дивина. Тільки Чорнобиль - злодій невблаганний, У квітні випив чорного вина, І вкрав ...
Байда Байдо, Байдо, загубився в часі, Чи ж на світі є такі серця, Що, мов сонце, у іконостасі, Та влучають кулі й у сонця! Байдо, Байдо, рідні - ...
Восьмий Він восьмим був. Але спитай-но матір: Котрого пальця вріж - той і болить. Так склалося: то дім, то інтернати, Та й не одні у бідності жили. ...

Помітили помилку в тексті? Будь ласка, повідомте про це! Просто виділіть фрагмент із помилкою та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Google+