Проза і поезія

Кров - не вино. Вона не переграє, Її не в щасті пробують на міць. Вона шумить, якщо у ріднім краї Кайдани одягають силоміць. Якщо твій дім розорений...

Немає в Україні в нас вулканів, У нас і землетрус - то дивина. Тільки Чорнобиль - злодій невблаганний, У квітні випив чорного вина, І вкрав домівки...

Буває, що проляже шлях терновий Від Золотих воріт до райських брам... Над Оболонню барви світанковіІ береги - відкриті всім вітрам. Наш мирний Київ...

Сонце над Дністром застигло сонне, Сяяло, мов золота руно. І народ чекав свого Ясона, Виглядав раз по раз у вікно, Привезе чи ні? Всі збігли строки...

Ми здолаємо все гуртом. Разом ми непоборна сила. Всі тоді «Як не я, то хто?", На Майдан ідучи, говорили… Повно гнізд у Дніпрових плавнях...

Не мостять птахи гнізд на чужині... У них же ні домівки, ані збіжжя І вирушили, двоє, до рідні, В козацький добрий край, до Запоріжжя...

Цей танець барв, примхливої води Прозоре полотно - картин основа. І музика у просторі годин. І ебру таємнича дивна мова. Ця таїна народження картин...

На душі - ще рубці від ран, Та любов йде крізь зими й весни... Виряджаючи на Майдан, Одягла йому срібний хрестик. Срібний хрестик – це оберіг...

Як добре прокидатися удосвіта, Як оживають звуки... І встає Спроквола сонце, і ласкавим лоскотом Пробуджує і ніжність роздає... Діди любили землю...

У століття техніки і атома, Коли світ у космос заглядав, "Я за рідний Голишів стоятиму", - Вирішив - і гайда на Майдан. Чоловік простий, якого вразила...