Сторінки з позначкою ““Безсмертні””

Серце бачить далі, аніж очі… Матір щось тривожило в ті дні. Сон лихий наснився серед ночі: Дірочки у хаті на стіні. А вона втішала: «Це не лихо!»… Та тяжка...

За Борисовим полем Скутий холодом тихий лісок. Тонни лютого болю, Й сніг холодний уп’явсь у висок. Били люто й нестерпно, До глухої кісток хрипоти...

У храмі – спокій. Тут – ані шелесне. Свічки і ладан – він до цього звик. Дідусь його у церкві ж був священиком, А у миру – це Яків Боровик. Про щось, бувало...

Як тішить душу моря теплий бриз, Купає сонце промені шовкові, А там йому високий кипарис Тримає вже рушник напоготові. Гучні цикади - чи ж то сплять коли?..

Дніпро широкий, плесо... Маркізет Туманів над човнами у заплавах... І Хортиця! Нехай хоча б з газет Дізнаються про ту козацьку славу. Було всього!..

Не дай, Боже, чекати на звістку, Де реве озвіріла юрба. Людолови на вулицях міста, Що зросли на чужинських хлібах. Йдуть, винюхують слід, ніби звірі...

Дива бувають. І всесильна віра. Нам часто не збагнути в метушні, Що криється яскраве часто в сірому, Що є шляхи небесні та земні. Шептицький - граф...

Чим ясніше багаття - тим швидше згорає на вітрі, Розсипає у темряві іскри, освітлює ніч. Хтось живе безтурботно, а хтось буде завжди на вістрі, Не шкодує...

Над Трубежем встають світанки кольорові, Тумани білі розтають удалині. І зграя ангелів із крилами шовковими Пливе у вічність у небесному човні...

Десь коріння сплелося в глибинах, Скільки сліз увібрала земля. Території рвуться й родини, І серця материнські болять. Мирні ми. Навіть птахи в нас мирні!..