Проза і поезія

Він перший був. Загиблий із Донбасу... Побачив першим дикість у зіницях! Ще й нині зайде вчителька до класу: Іриси квітнуть. Ніби все це сниться...

Котилися дороги і тривоги, Пил осідав на темні спориші. Якщо не засівав нічого злого, То вже й не проросте воно в душі. Кермо міцне, і руки мають силу...

Дається взнаки в бойовищах орлина порода, Вже небо Афгану його перевірило міць. Він вижив, напевно, тоді, щоб тепер для народу Беріг рідну мову, і землю...

Дерева там плели щороку арки, І навесні буяв рожевий цвіт. У Ланчині, в урочищі Мочарка Росла черешня. Їй багато літ. До неї діти бігали від хати...

Географія заробітків – Португалія, Польща, Чехія... І відходять - прощання свідки - Поїзди, мов сумні ковчеги. Але потім колеса весело Гуркотять!..

Так люблять птахів обрані й святі, І голубів, і соколів, і буслів... Прекрасний птах, що в синяву злетів... А тужать як з прощальним криком гуси! А жайвір...

Якщо є льотчик у котрій родині, То всі хвилини зіткані з тривог. Літак - маленька цятки на картині, І тільки думка: "Хай боронить Бог!" Якщо в котрій родині...

Ще нам, моряче, поки не до рому. Ялинка - щогла з сотнею вітрил! Здавалось, ну куди ж ото старому, Чи вистачить тут вистояти сил? Та моряки - то люди...

Ох, жартівник! Навколо смерть, а він не слуха! "Я на майдані тут ходжу у трьох кожухах!" А ті кожухи - то броня, то добрий захист, У Стрийській сотні козаки...

То було хобі. Як у майстровитих, Що гнуть, клепають - створюють дива. Годинник він поверне з того світу - І вже секунди справно відбива. І дідуся годинник...