Проза і поезія

В наметі тепло. Квітнуть рушники. Чай з липи пахне, пахне рута-м'ята. Ну, чим тобі не та селянська хата, В якій дитинство гралось залюбки? Тендітна Оля...

Їм воля наснилась, як птаха крилата. Повірили: знищать наругу й обман. І стали пліч-о-пліч наївні хлоп'ята, Щоби не хитнувся студентський Майдан...

Я любив це життя усім серцем. Хай - романтик! Нехай - фантазер! Тож матусю рідненька, не сердься, Що тоді на Майдані помер. Лікарі всі гуртом ворожили:..

Максиме, брате, правда ж мене чуєш? Я вірю, з неба бачиш ти усе. Мій добрий друже, бачиш, я сумую? Родина ношу втрати цю несе. Прийди до мене маревом...

Дивися, мамо, день який ясний, А ти рідненька, так нестримно плачеш... Напевно, знову, в тім моя вина, Але, матусю, ти мені пробачиш... Не тужи над тілом ти

Білі вишні відцвітають у саду, Вітер цвіт той з дерева зриває. Біля тебе на коліна припаду, Ангеле безкрилий, відлітаєш? Завтра ти будеш на небесахІ..

Нарешті вдома! У місті Стрий Рида дитина і дід старий, Ридають рідні і Бог з ікон – Юрко поринув у вічний сон. Закриті очі. Німі уста. На тілі рани...

У нього ще не виросли і вуса. Ще зовсім хлопчик – світлий, білолиций… Пробач нас, друже, юний білорусе, За наглу смерть на вулицях столиці. За підлий...

Колись були б гучні овації, І сцена, й квіти, і гастролі. Та не дописано абзацу Найпершої складної ролі. Як пролунав найперший вистріл, То серце рвалося...

До чого доторкнеться, те й росте, І огірки плетуться аж до неба, В житті у нього правило просте - Для всіх прожити - й трошечки для себе. Тому й земля йому...